Зміст

Похід здійснено як запасний варіант комбінованого спелео – пішохідного не категорійного туристського походу. Зважаючи на те, що жодна МКК закладів освіти у м. Києві не має спелеотуристичних повноважень (бажано вірити, що ця ситуація зміниться на краще) цей звіт подається виключно в організацію, що проводила подорож – тобто в Молодіжний туристичний клуб Святошинського району з метою збереження даних і, по можливості, присвоєння та підтвердження відповідної спортивно - туристської кваліфікації його учасникам та керівнику.

Загальна ідея полягала в тому, аби тимчасово об’єднати інтереси дорослих, підлітків і дітей в похідних умовах на базі співробітництва на даному маршруті як в цілому, так і на окремих його ділянках. Тобто у таких буденних речах, як приготування їжі, улаштування базового табору, збір дров, і на досить екзотичних частинах – при роботі групи у вертикальній печері. Згідно з цією ідеєю, а також з міркувань дотримання належної техніки безпеки на маршруті, склад штурмових груп та груп чергування був свідомо виконаний таким чином, аби в одній групі були представлені всі вікові категорії учасників даного походу – від самих старших до наймолодших.

За період походу група не тільки пройшла певну кількість кілометрів, але й підкорила у повному складі дві вертикальні печери (п. Безіменна -11 м., п. Кришталева (до -90 м.), наймолодші члени групи випробували себе в кінному спорті, а також всі мали змогу викупатись в морі (м. Айя, температура води – 18 градусів по Цельсію) і трохи позагоряти. Так була зроблена спроба поєднати в одному поході кілька видів туризму - пішохідний у горах та спелео тощо.

Основним і найбільш надійним аварійним варіантом слід визнати спуск у Байдарську долину, якщо вихід потрібно здійснити у першій частині маршруту, тобто з району Карадагського лісу, враховуючи мінімальну відстань та більш – менш зручну так звану “римську” дорогу. На цьому відрізку маршруту немає місць, складних для орієнтування, аварійний спуск можливий навіть у темний час доби. У разі несприятливих погодних умов, травмування або хвороби учасника ця дорога дозволяє досить швидко (за 2-3 години) дістатися до найближчого населеного пункту – с. Роднікове.

У другій половині подорожі, що проходить Чернореченським каньйоном, раціональним є вихід до с. Морозовка, якщо пройдена більша частка каньйону і маршрут прокладено по лівому березі. Але слід мати на увазі, що в цьому населеному пункті відсутнє автобусне сполучення , і виїхати з нього можливо тільки приватним автотранспортом. Також орієнтування в заключній частині, починаючи з виходу з каньйону до с. Морозовка досить неоднозначне. Якщо ж потреба негайно залишити маршрут утворилася на початку каньйону, слід повернутися назад у Байдарську долину і вийти на автотрасу, де є можливість зупинити транспорт, або ж пішки дістатися до найближчого населеного пункту.

Взагалі слід визначити, що Байдарська долина є найзручнішим районом для аварійного виходу, зважаючи на її густу заселеність та непогане транспортне сполучення з м. Севастополь.

За умов погіршення погоди 28/10 ( різке зниження температури повітря, дощ )та на фоні загальної фізичної стомленості молодшої частини групи керівник визнав доцільним відмовитися від фінальної частини маршруту – тобто проходження Чернореченського каньйону. Було виконано запасний варіант з переїздом від с. Роднікове до с. Резервне, де група мала можливість переночувати в умовах теплої ночівлі в закритому приміщенні на території дитячого туристсько-спортивного табору “SUPERKIDS”. З цієї точки маршруту наступного дня був виконаний одноденний радіальний вихід у район м. Айя.

АР Крим, Гірський Крим, Ай – Петринська яйла, долина Карадагський ліс.

Долина Карадагський ліс – топонім сучасний, і його слід розуміти як “долина, вкрита лісом, за горою Карадаг”. Дійсно, ця вершина перекриває устьє долини з боку Байдарської котловини. Долина Карадагський ліс перетинає Ай-Петрі з південного сходу на північний захід і круто знижується до Скельської котловини. Верхів’я долини розпочинається у південно бережних обривів, біля гори Спіради (фото 1). Карадагський ліс уявляє собою природний кордон між двома частинами Ай-Петрінської яйли, які є зовсім різні за своєю геоморфологією. Одна з них, східна - платообразна і закарстована, західна – ерозійно подрібнена.

Коритообразна за своїм профілем, долина Карадагський ліс має різновисокі асиметричні схили. З північного сходу її обмежує Тарпанбаірський хребет (1094 м.(фото 2, фото 3, фото 4, фото 5), а з південного заходу – Бізюкський масив (фото 6 , фото 7 , фото 8, фото 9, фото 10, (для цифрового перегляду – панорама 360? на фото 10а) ). У центрі долини рідким ланцюжком розташовані ізольовані останцеві підвищення, (точка зйомки - одне з них) що мають відмітку 850 – 950 м. над рівнем моря, і поділяють долину на дві повздовжні нерівні частини.

Величезна за своїми розмірами долина Карадагський ліс (ширина – 2,5-3 км., глибина 300 м.) практично безводна. В ній немає постійних водотоків, навіть слідів їх колишньої присутності. Два маленьких озера наповнюються атмосферними осадками і тою частиною ґрунтових вод, яку утримують глини нижньомелового віку, які збереглися у вигляді невеликої за своєю площею плями. Ці ставки, безсумнівно, створені людиною ще під час прокладання шляху по долині. Ще одна особливість Карадагського лісу – інтенсивне закарстування. Тут багато поверхневих та підземних карстових форм рельєфу. В межах дна долини досліджені шахти – печери Уральська, Первомайська та ін.. За унікальне підземне вбрання печера Кришталева ім. Г.А. Максимовича, відомого науковця у галузі карсту та печер, об’явлена заповідною.

Нинішній видовий склад лісу у долині свідчить про його використання у минулому. Спустошливі вирубки букового та буково - грабового лісу призвели до формування на їх місці кленово – ясеневого лісу. А чисті букові ліси збереглися лише в районах важкодоступних карстових воронок та скельних навалів.

Найближчим населеним пунктом є с. Роднікове, звідси можна дістатися автобусом до Севастополя, або до будь якого населеного пункту в межах густо заселеної Байдарської долини.

Особливо привабливий Карадагський ліс весною і восени, коли рослинний покров набуває дуже різноманітного забарвлення. В південній частині це майже суцільний 400-х метровий обрив з різноманітною формою та забарвленням скель, в сонячну погоду уявляє собою чудове місце для проведення одноденної оглядової екскурсії з видом на море. В північно-східній частині - це гірський хребет, найвища точка якого, г. Тарпан–Баір дає прекрасні можливості помилуватися краєвидом квітучої Байдарської долини та Байдарського водосховища з висоти 1094 м.. Район також характеризується наявністю карстових печер, кількість, розташування і параметри яких дають змогу проводити тут спелеопоходи першої та другої категорії складності в достатньо привабливих кліматичних (весна - осінь) і тактичних умовах. Є питна вода (2 колодязя), дрова (навкруги ліс), достатня кількість стаціонарних туристичних стоянок. До найближчого населеного пункту – с. Роднікове – 9 км. З а Радянських часів район користувався достатньою популярністю серед спелеотуристів, але зараз спелеоподорожі до Карадагського лісу майже не провадяться, за винятком декількох виїздів на рік молоді Севастопольського спелеоклубу “Синій кристал”.

Маршрут починається м. Севастополь. Від залізничного вокзалу потрібно доїхати до автостанції ”5-й км”, та сісти на автобус, який іде в напрямку Байдарської долини до с. Роднікове. Час відправлення першого автобусу в осінньо–зимовий період – 9.00, далі розклад невивчений з причини його невикористання у даному поході. Обґрунтовуючи початок маршруту, потрібно зауважити, що с. Роднікове – найближчій населений пункт, з якого можна дістатися до району подорожі. Засіб пересування – тільки пішки, автотранспорт виключено. Відстань від с. Роднікове до місця першої ночівлі дорівнює 9 км. Підйом треба розпочинати, маючи в запасі мінімум 5 годин світлого часу доби, з урахуванням встановлення базового табору поблизу т/с Карадагський ліс. Якщо група має не дуже велике навантаження, вага рюкзаків та фізична підготовка учасників дозволяє йти форсованим темпом, час підйому може бути скорочений до 3 годин.

Варіантів продовження та закінчення маршруту може бути декілька:

1. Від т/с Карадагський ліс одноденні радіальні виходи на г. Тарпан-Баір, на г. Спіради, на обриви, повернення до с. Роднікове, перехід Байдарською долиною до початку Чернореченського Каньйону, його подальше проходження до с. Морозовка або до с. Черноречье

2. Перехід на т/с Беш-Текне з ночівлею на ній, огляд однойменної котловини Беш-Текне, яка являє собою унікальну геологічну пам’ятку природи. Від т/с Беш-Текне можливо продовжувати рух як мінімум в одному з трьох напрямків:
 · За офіційним пішохідним маршрутом № 48 до с. Оползневое
 · За офіційним пішохідним маршрутом № 49 до Алупки
 · За довільним маршрутом через плато Ай-Петрі з подальшим виходом до Великого Каньйону і проходженням його у зворотньому напрямку.
І т.д., і т.п.., достатньо уважно подивитися на туристську карту гірського Криму.

В даному поході був запланований варіант 1, але за умов погіршення погоди та на фоні загальної фізичної стомленості молодшої частини групи було виконано запасний варіант з переїздом від с. Роднікове до с. Резервне, де група мала можливість переночувати в умовах теплої ночівлі в закритому приміщенні на території дитячого туристсько-спортивного табору “SUPERKIDS”. З цієї точки маршруту наступного дня був виконаний одноденний радіальний вихід в район м. Айя.

Далі подаються відомості про контрольно – рятувальний пост району:
 98600, АР Крим, м. Ялта, г. Ай-Петрі, сел.. Охотнічьє, тел.. +38 0654 34-42-72, +38 067 625-42-11, +38 067 625-42-12; e-mail: ay-petri@yalta.crimea.ua;
 Начальник: Лихачов Валерій Григорович; Позивний: АЯН-3 (164,475MHz),  UU3JZA (145,300MHz)
 Спеціалізація: скельні маршрути, пошукові роботи; зона дії – південний берег Криму, Ай - Петрінська яйла.
 Контроьно – рятувальний пост знаходиться на трасі Ялта – Бахчисарай, біля виходу шосе на яйлу (зі сторони Ялти). Від ялтинського автовокзалу їхати автобусом або маршруткою до Місхора, зупинка “Канатна дорога”. Увага! Канатна дорога не працює при сильному вітрі. Четвер – профілактичний день. Телефони канатної дороги: 0654 72-28-74; 72-28-94. Від станції “Місхор-Ай - Петрі” йти по асфальту до виходу шосе Ялта – Бахчисарай. Потім звернути направо, в сторону Ялти, і йти до оглядового майданчику. Перед початком спуску з яйли, з правої сторони від дороги є табличка “Спас служба. Приют”.

Перший день походу розпочався з авто – переїзду до місця першої ночівлі – дитячого спортивного табору “SUPERKIDS”. Для цього за попередньою домовленістю з директором табору нам було заказано авто. Прибувши на територію табору група зайнялася розташуванням на ночівлю та належним пакуванням продуктів харчування, більша частина яких була придбана за годину до відправлення поїзда з м. Києва в магазині “Велика кишеня”. Також потрібно було остаточно розібратися зі спеціальним груповим та індивідуальним спелеоспорядженням, частину якого - також за попередньою домовленістю - належало отримати на певний час походу у прокат. Виконавши всі ці невідкладні справи діти та дорослі мали можливість оглянути територію табору та досхочу награтися в імпровізовану “війну” на пейнтбольному полігоні.

Табір працює приблизно 4 місяці на рік, приймаючи за цей час більш ніж 500 дітей та підлітків з Росії, України, США, Ізраїлю, Канади. В програмі табору присутні п’ять видів екстремального відпочинку – скельолазання, дайвінг, кінний спорт, пейнтбол та спелеотуризм. Основний житловий корпус – триповерхова цегляна будівля зі всіма зручностями, яка містить у собі також їдальню та кухонний блок для приготування їжі. У цьому році планується добудова стаціонарних конюшень та критого майданчику для теоретичних занять. Окрім своєї постійної центральної бази, яка розташована в с. Резервне, табір має ще дві літні тимчасові: у районі мису Айя - для дайвінгу та скельолазання, і спелеотуристичну базу, яка розміщується в урочищі Карадагський ліс. Автор цього звіту мав змогу працювати в таборі старшим інструктором по спелеотуризму під час літніх канікул 2005 р.

Наступний день походу має розпочатися переїздом до с. Роднікове, звідки попрямуємо вже пішки. Тому домовляємось по телефону з водієм, замовляючи авто на десяту годину ранку. Час у дорозі невеликий – приблизно 30 хвилин. Якщо в дорозі виникає необхідність у купівлі продуктів – краще це зробити у магазині с. Орлине, який характеризується гарним асортиментом, доброю якістю продуктів а також відсутністю великих черг.

Маршрут починається від східної кінцівки с. Роднікове (фото 11), де розташовані декілька гаражів та санаторій. Явно виражена тропа розпочинається круто похилим підйомом (40- 45°) одразу за гаражами, генеральний напрямок руху 140-120°. За умов мокрої погоди час проходження суттєво збільшується, бо дорога стає дуже слизькою

Через 15 – 20 хв. крута ділянка закінчується, тут доречно зробити технічний привал. Далі йде серія невеличких спусків – підйомів, і через 20 – 30 хв. тропа виходить до початку так званої “Римської” дороги, збудованої ще за часів Римської імперії. Вона веде в долину Карадагський ліс, оминаючи Скельську котловину з півдня, по північному та східному схилах г. Карадаг на висоті 400 – 450 м.. За Карадагом дорога переходить з лівого на правий борт безіменної балки і одразу втягується у її праве відгалуження. Тут шлях проходить дном урвища, а якщо бути точнішим, полотно дороги і є цим дном – так вони співпадають за своєю шириною. До долини Карадагський ліс залишається біля 4 км.. Дорога йде вгору з постійним набором висоти та майже під одним уклоном, без відчутних перепадів і горизонтальних ділянок.

Через 30 – 40 хвилин (залежно від темпу руху групи) підходимо до місця, де просто на каміннях дороги є надпис червоною фарбою ” С легким паром!”. Тут відчувається незначне зменшення кута підйому полотна дороги, на що туристи відгукнулися цим жартівливим надписом, зробив цей досить символічний перевал помітним орієнтиром. На цьому місці зазвичай робиться перша довготривала зупинка (фото 12) . Будівництво дороги в подібних умовах - завдання складне, але виконано воно на наш погляд ідеально. Дно урвища будівничі вимостили камінням під один уклін, а повороти зробили плавними. Утворився кам’яний лоток, яким незалежно від обсягів води, потік спливає донизу без руйнівних коловоротів, завихрень та водоспадів. Тому дорога і збереглася до наших часів, лише втративши за довгі роки засипку між великими брилами каміння, і ставши схожою на велику булижну мостову. Ще один 40-50 хвилинний перехід – і дорога виразно закінчується біля старого бука. Далі урвище повертає вліво, а залишки дороги ведуть на вершину останця, де її сліди губляться і знову відновлюються вже біля колишньої туристичної стоянки “Карадагський ліс”. Отже, це місце другого привалу. Звідси тропа повертає праворуч і протягом 300 – 400 метрів круто піднімається вгору, після чого виходить на невелику відкриту галявину. З цього місця набір висоти йде досить повільно. Приблизно через годину група виходить до двох озер, позначених на карті. Це і є колишня туристична стоянка “Карадагський ліс”. Отже, підйом закінчено. Далі тропа знов з’єднується з дорогою, якою можна дістатися до основної частини плато Ай-Петрі. Тут же, біля озер, просто на дорозі знаходиться колодязь з питною водою (фото 13). Аби дістати з нього воду група повинна мати з собою мотузку довжиною принаймні 15 м. Ще 250-300 метрів по дорозі - і натрапляємо на роздоріжжя. Нам прямо, генеральний напрямок руху 100°. Проходимо ще приблизно 200-250 метрів по дорозі до перехрестя її з вузенькою стежкою, в 20 метрах праворуч від дороги знаходиться туристична стоянка. Якщо на перехресті повернути ліворуч, то через 5-7 хвилин крутого підйому стежкою дістанемося до печери Кришталева. Щоб дістатися на заплановане місце ночівлі повертаємо на стежку праворуч, 5 хвилин – і ми у базовому таборі.

Табір розташований у середній частині великої карстової воронки, яка вкрита лісом. Непогано захищений від вітру. Має стаціонарне облаштоване вогнище, декілька саморобних столів з лавками. На території стоянки можливо розмістити 8 - 9 наметів на 4 - 5 чоловік. Дрова в достатній кількості – навкруги ліс. Влітку за рахунок дерев і свого розташування в низині добре захищений від сонячних променів, але в холодну пору року це скоріше недолік Питна вода знаходиться в колодязі (див. вище).Влітку, особливо в періоди посухи, вода в колодязі може бути відсутня, тоді доводиться брати її в більшому озері з подальшим обеззаражуванням марганцівкою або іншими хімікатами. Взагалі, місцеву воду, незалежно звідки вона, потрібно принаймні кип’ятити.

Третій день походу був цілком присвячений акліматизації та тренуванню. В першій половині дня група відпрацьовувала підйом по мотузці по системі “Contest”. На дереві, за допомогою короткої мотузки та карабіну, бажано на невеликій відстані від землі (3-5 м.), кріпиться блок. В нього пропускається основна мотузка великої довжини, один кінець якої повинен торкатися землі, а іншій має бути зафіксованим у спусковому пристрої. Спусковий пристрій, в свою чергу, кріпиться на землі до будь-якої точки опори і контролюється напарником. Коли спортсмен розпочинає підйом (фото 14), його напарник синхронно протравлює мотузку через спусковий пристрій (фото 15). Таким чином, той, хто виконує вправу, має “вибрати під себе” повну довжину мотузки. Використовуючи цей метод, маємо можливість на поверхні частково змоделювати умови роботи на вертикальних прямовисних ділянках печери – тобто вихід з колодязя чи шахти заданої глибини. Також на подібних тренуваннях формуються необхідні навики техніки підйому по лінійній опорі і, одночасно, фізична витривалість спелеотуриста. Програма цього тренування була повністю виконана всіма учасниками до 14.00

А ось в другій половині дня група займалася підкоренням реальної печери, котра знаходиться на території базового табору. Глибина невеличка, близько 11 метрів. Це вже генеральна репетиція перед спуском в печеру Кришталева. ”Шліфуємо” техніку спуску та підйому по мотузках (фото 16, фото 17), востаннє перевіряємо та підганяємо спорядження (фото 18, фото 19). Це тренування покликано дати учасникам більш повне практичне уявлення тих умов, в яких вони будуть перебувати під час спуску та підйому в печері Кришталева. З приводу короткого світового дня не всі члени групи виконали програму цього тренування, тому довелося виділяти на закінчення цього елементу додатковий час у першій половині наступного дня.

План та розріз печери Кришталева.

Масив: Ай-Петрі Район: Карадагський ліс Протяжність: 200 м. Глибина: 113 м. Площа: 1800 м² Об’єм: 26000 м³ Висота входу: 800м. Категорія складності: 2А Вертикальний тип Вхід розпочинається провальним колодязем, який на глибині 22 м. випадає до куполу одного з найбільших у Криму обвального наклонного залу довжиною 75 м., шириною 25 м. та середньою висотою 23 м.. Підлогу зала складає слабо зцементований вторинними утвореннями завал з великих брил каміння, потужністю більше 80 м.. Вузькі щілини у тілі завалу ведуть на глибину 113 м.. Шахта закладена у товстослоїстих вапняках верхньої юри, вздовж регіонального розколу, що виходить до Скельської печери. Присутні окремі ванночки з водою. Віддалена частина печери прикрашена карбонатними напливами та кристалами. Є місцезнаходження хребтових раннього плейстоцену. Відкрита спелеологами м. Севастополя у 60 – х роках минулого сторіччя (керівник Б.С. Коган). Досліджена карстовою експедицією ИМР МГ УССР у 1697 р.(керівник В.Н. Дублянський).

Перша група почала штурм печери о 15.00. Початку штурму передувало розміщення лінійних опор на колодязі, в якості яких була використана статична мотузка діаметром 10 мм. Спершу були організовані перила для безпечного підходу до колодязя і подальшої роботи біля нього. Колодязь був провішений трьома кінцями. Один кінець за допомогою чотирьох відтяжок було виведено в прямовис, аби запобігти контакту мотузки зі стінами. Він послуговував для спуску та підйому, тобто використовувався як рапель. Другий кінець використовувався у якості верхньої страховки. Третій виконував функцію інструкторської мотузки, яка у разі потреби могла служити додатковою трасою для керівника у нештатній ситуації або виконувати роль рятівного фонду для організації поліспаста.

Слід зауважити - ствол колодязя, прямий і широкий, дозволяє підтримувати візуальний та голосовий контакт з учасником на протязі всього спуску чи підйому.

Першим розпочав спуск учасник Попович (фото 20), завданням якого було організувати точку приймання учасників штурму на дні 37-метрового вхідного колодязя, де існує небезпека неконтрольованого виходу учасника на крутопохилу ділянку глибового завалу у верхній частині обвального залу. Таким чином вся група виконала спуск до відмітки –37 м.. Останнім закінчив спуск керівник, який забезпечував верхню страховку для всіх членів першої групи. Далі належало пройти крутопохилу частину обвального залу до відмітки –60 м. Для цього було організовано перила з використанням мотузки діаметром 10 мм. і довжиною 50 м., які закріплюються на початку спуска за величезну брилу каміння. Спуск на цій ділянці виконувався з застосуванням спускових пристроїв. Порядок спуску учасників – такий самий, як і на попередній ділянці маршруту, перший учасник займався організацією безпечного місця фінішу. Величезний обвальний зал уявляє собою грандіозне видовище, стеля його в декотрих місцях не висвічується навіть потужнім ліхтарем. Стіни прикрашені грандіозними кальцитовими драпіровками здебільш білого кольору. Починаючи з глибини –60 м. група, разом долаючи локальні перешкоди у вигляді невеликих 2-х 3-х метрових уступів за допомогою основної мотузки довжиною 10 м., і займаючись фотозйомкою ( фото 21, фото 22, фото 23, фото 24) досягла глибини –90 м.. Оглянувши місцеву галерею живопису та скульптури з червоної глини, якої тут більш ніж достатньо, та додавши до цієї скарбниці образотворчого спелеомистецтва декілька своїх витворів, ми вирушили назад. В зворотному напрямку маршрут було пройдено майже дзеркально відтворюючи порядок спуску, за винятком круто похилої ділянки обвального залу (від -60 до -37) , де група піднімалася разом, використовуючи перила як страховку за допомогою схоплюючих пристроїв. Перед виходом на поверхню на дні колодязя (-37 м.) групою, аби компенсувати енерговитрати на маршруті, був організований перекус. Нижче наведено таблицю та план – графік, які доповнюють цифрами і графічними даними текстовий опис штурму.

Друга група розпочала штурм печери об одинадцятій годині (фото 25). Навішувати лінійне спорядження не було потреби, тому що попереднього дня було вирішено не знімати навіску, а залишити для наступних штурмів, аби зберегти час. Першим розпочав спуск учасник Платоненко (фото 26), який мав таке саме завдання, як і перший учасник з попередньої групи – тобто організувати безпечну станцію для прийому всіх учасників на дні колодязя (-37 м.). Останнім традиційно спустився керівник (фото 27). Тактична схема штурму печери другою групою майже не відрізнялась від попередньої, за винятком одного моменту – круто похилу ділянку обвального залу при проходженні його вниз учасниця Туряніна С. проходила у супроводі учасника Платоненко. Час проходження складних ділянок був скорочений за рахунок непоганої фізичної підготовки учасників та відсутності фотозйомки на підземному етапі штурму. Також для керівника зіграв свою роль фактор повторного проходження маршруту, давши можливість дещо оптимізувати методи роботи на складних ділянках. Нижче подається таблиця та детальний план – графік штурму.

За рахунок довготривалих зборів група розпочала штурм о 12 годині (фото 28). Першим спуск розпочинає учасник Попович. Технічний і фізично витривалий, був включений до складу третьої групи за власним бажанням. Також виконав в групі певне завдання керівника, про яке йдеться нижче. На круто похилій ділянці обвального залу учасниця Туряніна Б. спускалася у супроводі керівника. Фотозйомка в печері не проводилася з метою економії часу. Перед початком підйому з колодязя (-37 м.) був організований посилений перекус. Збільшення групи до 8 чоловік і досить невисока фізична підготовка деяких учасників відобразилася на загальному часі штурму печери, зокрема на проходженні її складних ділянок. Аби частково компенсувати втрати часу керівником був використаний паралельний підйом з використанням інструкторської мотузки двійками Турянін – Туряніна Б (фото 29). та Попович – Негребецький (фото 30). Це дало змогу зменшити загальний час штурму, а також безпосередньо контролювати дії других номерів цих зв’язок, які на етапі підйому потребували особливої уваги. Перші номера цих двійок використовували інструкторську мотузку як лінійну опору, страхуючись за допомогою додаткового захвата за основну мотузку другого номера. Нижче подається таблиця та план – графік штурму.

Ранок восьмого дня зустрів нас погіршенням погоди. Вздовж долини дме різкий холодний вітер, сонця нема, накрапує дрібний дощик. Наважуємось зробити запланований вихід на вершину Тарпан – Баір. Однак не всі мають бажання в таку погоду відірватися від багаття – ми їх не силуємо. Залишаємо їх готувати обід та потрохи згортати базовий табір. Шлях до вершини займає годину. Підйом досить крутий, на половині дороги ліс закінчується, далі схили хребта вкриті рідкими заростями карликової сосни. Місцями зустрічається ясенець - дуже небезпечна рослина. При контакті зі шкірою викликає сильні опіки хімічного походження. Нарешті ми на вершині. Прямуємо до пункту тріангуляції (фото 31), звідки відкривається вид на Байдарську котловину, яку потрохи затягує хмарами. Ще 10 хвилин – і ми опиняємось у суцільній пелені тумана, яка закриває все навкруги. Сильний вітер і сніг не дозволяють тривалий час перебувати на вершині, і через 10 хвилин, зробивши групове фото (фото 32) та всі необхідні дзвінки зі своїх мобільних телефонів, спускаємось додолу. По дорозі до базового табору хмари над нами раптом розходяться, виходить сонце і сніг, який щойно випав, тане просто на очах. Незабаром встигаємо зробити фото в базовому таборі, зафіксувавши на ньому наші намети в першому сніжку (фото 33).

Швиденько обідаємо і починаємо згортати табір. О 14:00 вирушаємо у дорогу, в 17:00 нашу групу повинен чекати у Родніковому водій Артур на своєму Мерседесі. Він повинен відвезти нас до с. Резервне, де нас очікує тепла ночівля на території дитячого спортивного табору “SUPERKIDS”. Знову римська дорога (фото 34), яка цього разу сприймається зовсім по іншому за рахунок легких рюкзаків. Зворотній шлях займає значно менше часу, хоча дорога слизька і рухаємось по ній досить обережно. Точно о 17:00 виходимо на місце зустрічі, через 5 хвилин приїздить наше авто. Швиденько пакуємо рюкзаки і вирушаємо до місця ночівлі.

Прокидаємося о 8:00, погода чудова. Світить сонце, досить тепло. Об 11 годині, після сніданку, вирушаємо в похід. Генеральний напрямок руху – на південь. Наш сьогоднішній маршрут виразно поділяється на дві частини. Перша половина шляху проходиться тропою, з подальшим виходом її на ґрунтову дорогу. Дорога веде до перевалу. Від перевалу починається друга половина, що крутою похилою тропою виходить на берег моря. Тропа на перевал розпочинається прямо з території табору “SUPERKIDS”, одразу за полігоном для пейнтболу. 40 хвилин – і група на перевалі (фото 35). Хвилин з 10 помилувавшись чудовою панорамою оточуючих скель, кримського узбережжя та Балаклавських висот (фото 36) та досить сильно замерзнувши від сильного вітру, який тут майже ніколи не вщухає, розпочинаємо спуск. Перших 150 – 200 метрів тропа поміж скелями круто спускається вниз, часто зустрічаються сипучі ділянки. Слід зауважити, що здійснювати тут спуск з важкими рюкзаками, особливо по мокрій погоді досить небезпечно. Аби запобігти падінню, шикуємось через один таким чином, аби діти обов’язково знаходилися поміж дорослими. Далі схил зменшується, тропа входить до урвища, яке вкрито лісом. Йти тут набагато легше, можна триматись за дерева та кущі. Через 15 – 20 хвилин тропа під прямим кутом виходить на стару дорогу. Трохи праворуч біля дороги є постійне джерело, котре ніколи не пересихає. Далі повертаємо по дорозі наліво, проходимо 50 метрів і натрапляємо на невелику площадку. З цього місця прямо вниз до моря веде тропа, котра потім розходиться на декілька малих стежок, але всі вони виходять до моря. Ще 30 хвилин спуску – і ми на березі. Тут тепло, інколи, як зовсім вщухає вітер – навіть жарко. Температура води близько 18 градусів за Цельсієм, і декотрі найсміливіші учасники навіть вирішують покупатися. Влаштовуємо невеликий перекус і деякий час загоряємо, ховаючись від вітерцю поміж камінням. Молодь та діти ловлять крабів і так зайняті цією справою, що не одразу реагують на заклики нашого завхозу: “Їсти!”. Це не є характерним для нашого походу...

Район м. Айя дуже популярний у відпочиваючих, які ще з ранньої весни розбивають тут свої намети і знайти вільну стоянку в період з середини травня і аж до кінця серпня практично неможливо. Також дрова тут - завжди проблема, а навіть ті, яки є, спалюють ще на початку літа. Неорганізовані групи залишають після себе гори сміття, яке частково змивається осінніми штормами просто в море В цьому році кримські екологи нарешті звернули увагу на це жахливе становище і район (до речі заповідний ) було закрито для відпочинку. Результат виявився принаймні у практичній відсутності сміття порівняно з минулими роками.

Через кілька годин починаємо збиратисяся, бо сонце вже сідає і стає відчутно холодніше. Назад йдемо повільно, долаючи крутий підйом до перевалу приблизно за півтори години – з відпочинком. Виходимо на перевал, ще хвилин 40 і ми на базі.

Наступного ранку, користуючись вільним часом та люб’язним запрошенням інструктора з кінного спорту, діти мають можливість зайнятися азами цього мистецтва. Декілька найпростіших прийомів опрацьовуються досить швидко на великій галявині біля конюшні. На жаль, не маємо вільного часу а також грошей на довготривалу верхову прогулянку, яка коштує 40 гривень за годину на чоловіка. Отже, прощаємось з нашими господарями, щиро дякуємо їм за гостинність і на мікроавтобусі від’їжджаємо до Севастополя. В 18:27 сідаємо в потяг № 28 і вертаємося до Києва.

 · Мотузка основна ? 10 мм – 230 м.
 · Карабіни сталеві муфтовані – 15 шт.
 · Карабіни дюралеві – 7 шт.
 · Спелео системи – 6 шт.
 · Дельти сталеві – 6 шт.
 · Самостраховка – 6 шт.
 · Спускові пристрої – 8 шт.
 · Схоплюючи пристрої для мотузки типа “Жумар” – 6шт.
 · Схоплюючи пристрої для мотузки типа “Крол” – 6 шт.
 · Схоплюючи пристрої типа “Гібс” – 2 шт.
 · Фурнітура шлямбурна – 4 шт.
 · Транспортні мішки – 2 шт.
 · Каски будівельні – 6 шт.
 · Каски “PETZL” – 2 шт.
 · Налобні ліхтарики – 10 шт.
 · Лампи карбідні “PETZL” – 2 шт.
 · Карбід кальцію – 1,5 кг

 · Мотузка основна ? 10 мм. – 70 м.
 · Блок – 2шт.
 · Карабіни сталеві – 5 шт.

 · Намети – 5шт
 · Котли 8 л. – 2 шт.
 · Котли 3 л. – 1 шт.
 · Пила складна туристична – 1 шт.
 · Сокира маленька – 1 шт.
 · Сухе паливо – 3 уп.
 · Бутилі для води 5 літрові – 6 шт.
 · Тент 4/4 - 1 шт.
 · Ремонтний набір – 1 шт.
 · Саперна лопатка – 1 шт.

Слід визнати, що поєднання у даному поході різних вікових категорій учасників викликало певні проблеми у спілкуванні, особливо між підлітками і дорослими. Не завжди вдавалося знаходити спільну мову , особливо під час визначення чергування. За рахунок великої кількості продуктів і спеціального спорядження стартова вага рюкзаків була досить великою, що викликало нарікання з боку тієї ж підліткової частини групи. Але слід зауважити, що без дорослих учасників підняти наверх такий обсяг вантажу для групи, що складається цілком з дітей практично неможливо. Отже, таким чином, наявність великої кількості дорослих з одного боку дала можливість групі успішно впоратися з заброскою і в той же час викликала певні проблеми, що стосуються психологічного клімату. Реальний досвід цього походу вимагає більш ретельніше прогнозувати та, по мірі можливості, коригувати психологічну сумісність групи ще на етапі передпохідної підготовки. Цьому фактору керівник – на жаль – не приділив відповідної уваги.

Частина маршруту присвячена печері була пройдена добре за рахунок досить солідної бази до похідних тренувань а також вдалої тактико – технічної схеми штурму. Всі тактичні рішення, розроблені до походу – тобто кількість, чисельність та склад штурмових груп; плани – графіки польових тренувань; часові графіки штурму печери Кришталева були втілені в життя практично без змін. Цілком передбачуваним виявився час проходження складних ділянок печери всіма учасниками.

Також керівник в черговий раз мав змогу переконатися у доцільності купівлі продуктів харчування в день від’їзду; за годину – дві до відправлення потягу у великих торгівельних центрах типу “Фуршету” або “Великої кишені”, які мають дуже широкий асортимент і розташовані в безпосередній близькості від центрального залізничного вокзалу. В цьому випадку уникається необхідність зайвий раз збирати всю групу або окрему її частину для закупівлі і подальшого транспортування продуктів в місце їх зберігання, що завжди пов’язано з додатковими витратами часу. Зазвичай є можливість перепакувати та розподілити продукти в потязі або зразу перед початком активної частини походу.

Стосовно переїздів на маршруті керівник рекомендує групам, кількісний склад яких сягає 10 – 20 осіб користуватися послугами приватного автотранспорту, що зумовлене виграшем в часі та зручністю при провозі великих обсягів вантажу (важкі та негабаритні рюкзаки). В даному поході ми користувалися послугами водія, що має у приватній власності мікроавтобус “Mercedes”(тел. +38050 653-3518, Артур), і усі переїзди не мали змоги нарікати на якість обслуговування, яке компенсувало нам досить “ринкову ” ціну транспортних послуг – 1 гривня 50 коп. за кілометр, плюс 25 гривень година простою. Маючи мобільний телефон, група мала змогу замовити мікроавтобус в будь–який і на будь–який (в розумних межах) час і в будь-яке місце, доступне для авто такого класу навіть в день замовлення транспортної послуги. Особливо вигідно це у випадку зміни маршруту, коли все вирішують години. В такий ситуації громадський транспорт з його власним розкладом часто не в змозі задовольнити групу. Мікроавтобус можливо і економічно доцільно замовляти в будь-яку точку району, що міститься в трикутнику Севастополь – Бахчисарай – Байдарська долина. Кілометраж враховується з м. Севастополь, включаючи зворотній пробіг. Отже, від Севастополя до с. Роднікове проїзд коштує 120 гривень, час перебування у дорозі – 40 хв.

На жаль за умов погіршення погоди в передостанній день походу не вдалося пройти останню заплановану ділянку маршруту – Чорноріченський каньйон. Також, за відсутністю часу довелося відмовитися від радіального виходу з місця базового табору на одноденну оглядову екскурсію до південно - бережних обривів, звідки відкривається чудовий краєвид на море.

Можна визначити, що в цілому похід пройшов успішно, характеризуючись відсутністю нештатних та аварійних ситуацій, достатнім рівнем підготовки всіх його учасників, гарною погодою.

Усі учасники вдосконалили свої знання з техніки і тактики подолання складних ділянок маршруту (в даному випадку – прямовисні ділянки печери Кришталева) та набули туристського та спелео досвіду, який дозволяє керівнику рекомендувати їх для проходження більш складних пішохідних або спелео маршрутів.

 · Перелік класифікованих печер України (Федерація спортивного туризму України)

 · Офіційна Інтернет – сторінка Контрольно–рятувальної служби Криму (http://www.kss.crimea.ua)

 · Душевский В.П., Шутов Ю.И.Ай-Петри. Путеводитель. Симферополь"Таврия", 1986.

 · Інтернет сервер Тавричеського Національного Університету (http://www.ccssu.crimea.ua/

 · Інтернет сторінка Московського Перовського спелеоклубу http://horshoe.euro.ru/

 · В.Н. Дублянський, В.В. Ілюхін “Подорожі під землею”